В понеділок несподівано почалась двотижнева відпустка.
Так сталось, що на той момент в нас не було не те що путівки, а взагалі навіть плану куди поїхати. Єдине що в нас було - дві польські шенгенські візи.
В понеділок ми відвідали кілька турфірм, і питали, чи є в них термінові путівки, які починаються через 3-5 днів. На нас дивилися з легким здивуванням, і нічого вже не запропонували, окрім Туреччини. Цікавою була ще пропозиція полетіти в Грецію з Варшави, але вона відпала, бо ми не встигали вчасно повернутися, щоб не порушити візові терміни.
Тому на другий день відпустки я почав розробляти маршрут подорожі автомобілем. Спочатку ми думали проїхати машиною до Балтійського моря(північ Польщі, в районі Гданська), провести там кілька днів, а потім заїхати в Німеччину і Чехію. Але ми не мали достатньої інформації, що очікувати від Балтійського моря.
Тому вирішили поїхати до якогось більш південного моря. Відкрили карту і почали шукати. Треба сказати, що в мене була польська одноразова шенгенська віза - тобто я міг тільки один раз в’їхати в шенгенську зону, і обов’язково в Польщу. Якщо поставити це обмеження, то такі привабливі по цінам країни, як Греція, Чорногорія і Хорватія автоматично відпадають. Вийшло, що найближче нам підходить Словенія. На жаль, вільних готелів в Словенії не виявилось.
Тому наступною країною, яка нам підходила була Італія. Далі через reservation.com ми забронювали готель на 3 дні на Адріатичному морі 50 км від Венеції. Інші готелі/мотелі по дорозі ми не бронювали. maps.google.com провів нам маршрут як доїхати.
Переглянути більшу мапу
Я терміново закачав gps карти країн через які ми мали проїжджати. Ми хотіли знайти описи схожих мандрівок на українських або російських сайтах, але на жаль нічого корисного не знайшов. Тоді спробував англійську мову - і натрапив на хороший сайт - http://wikitravel.org/. Це аналог вікіпедії - її заповнюють самі туристи. Там є коротка інформація і поради для туристів, - як заїхати, де поставити машину, що оглянути, де пообідати, орієнтовні ціни на готелі і тд. Шукати на http://wikitravel.org/ можна як по містам, так і по країнам.
Виїхали зі Львова під вечір і приїхали на пункт перетину кордону Шегині. Я завжди згадую, як важко було перетинати польський кордон в минулі роки. Приїжджаєш на митницю десь в 2 годині ночі, а на стороні Польщі опиняєшся вже після обіду, черга десь до кілометра, половина машин проїжджає без черги. Цього разу перетнули кордон на диво швидко - десь за 1.5 години. Польські митники досить прискіпливо запитували про ціль поїздки, просили показати запрошення – просто візи в паспорті їм виявилось замало.
Далі минули Перемишль і поїхали в напрямку Жешува. Проїхали скільки могли і зупинилися в мотелі. Ночівля зі сніданком коштувала 30 євро. Зранку доїхали до Жешува, де зробили міні-шопінг по місцевому Ашану. Коли виїжджали з Ашану, з під капоту машини почав долинати скрегіт, який нас добряче налякав. Ми терміново знайшли найближчий з’їзд з дороги і зупинили машину. Методом виключення я дійшов до висновку, що скрегіт долинає з лівого колеса. Знявши колесо я виявив, що між гальмівний диск і металевий захисний кожух попав невеликий камінчик. На щастя машина виявилась справною.
Дорога від Перемишля до Кракова. GPS провів нас по дорозі до Кракова а далі до Жіліни (Словаччина). Згадуючи свою автоподорож до Кракова 3 роки тому, можу сказати що поляки відстають в питанні будівництва доріг в порівнянні з тією ж Словаччиною. Як і 3 роки тому, вони продовжують будувати/ремонтувати цю дорогу, що призводить до обмеженого руху десь на проміжку 100 км. Але найбільший недолік дороги Перемишль-Краків полягає в тому, що ця дорога проходить через велику кількість населених пунктів і містить сотню відрізків з обмеженням 50 км за годину. Фактично такі обмеження ставляться перед кожним пішохідним переходом, яких по дорозі дуже багато. Оскільки порушувати правила мені не хотілось, то доводилось машину гальмувати, і так кожні 5 км. Від Перемишля до Кракова десь 270 км, але ця дорога забрала в нас годин 5, якщо не більше. Тому більш оптимальний маршрут був би з Перемишля на північ, а далі по словацьких автобанам. Врахую при наступних подорожах. Також кажуть, що поляки будують автобан з Кракова до Перемишля, який має бути готовий до Євро 2012, але ми цього не бачили.
Під вечір перетнули кордон зі Словаччиною. Ви просто рухаєтесь по дорозі і потрапляєте в Словаччину без очікувань в черзі, митного контролю. При перетині було видно нікому не потрібну і давно закинуту будівлю пропускного пункту. Мені подумалось, навіщо Україна витрачає гроші на побудову і розширення пропускних пунктів, якщо вона хоче вступити в Євросоюз?
Доїхали до автобану. Автобани в Словаччині вражають. Дві-три смуги в одному напрямку, хороший асфальт, дорога огороджена, якщо проходить по містах або селах – спеціальна огорожа для шумопоглинання. В містах багаторівневі розв’язки. Країна, більша частина якої знаходиться в горах(Татрах), змогла за 20 років побудувати такі дороги. Мені стало смішно, коли я згадав патякання наших чиновників про транспортні коридори, і те, що Україна велика транзитна країна.
Заночували в Жіліні в готелі який знаходився по дорозі на виїзді з міста. Заплатили 50 євро за ніч, зі сніданком. Десь під обід наступного дня приїхали в Братиславу - столицю Словаччини. На сайті http://wikitravel.org/en/Bratislava знайшов інформацію, що машину можна безкоштовно поставити в торговому центрі Аупарк, який знаходиться десь за 1 км від центру міста.
Аупарк виявився величезним торговим центром, де можна годинами відвідувати різноманітні магазини. Ми зайнялися невеликим шопінгом, потім пообідали в фастфуді. Далі вийшли в місто і попрямували в центр. Навколо Аупарку розкинулись нові офісні центри, в яких розміщені такі фірми як Siemens, T-mobile, і подібні. GPS провів нас до старого мосту через Дунай, який веде прямо в центр. Ми встигли тільки дійти до самого мосту, коли відчули що від спеки нам починає ставати погано. Це літо 2010 виявилось аномально спекотним по всій Європі. Ми змушені були повернутися в Аупрак під кондиціонери, де провели ще кілька годин ховаючись від спеки.
 |
| Братиславський Град |
Ввечері, десь біля 6-7 години, ми нарешті вийшли з під захисту кондиціонерів і відвідали історичний центр. Братислава лежить на берегах Дунаю, старовинна частина на одному березі, нове місто на другому березі. Спочатку походили по Граду(знаменитий Братиславський замок, який є візитною карткою міста), потім походили по вуличкам Старого міста. В Старому місті багато ресторанів, багато з них мають майданчики під відкритим небом. На вулицях гуляло багато туристів, або місцевих жителів. В загальному Братислава затишне і гарне місто, але якщо порівнювати його з Віднем або Венецією, то багато дивитися там нема на що.
 |
| Вигляд на правий берег Дунаю - сучасна Братислава |
Вночі знайшли готель в самій Братиславі. Готель шукали наступним способом: вибирали в GPS в списку POI готель, далі їхали до нього, заходили і питали про ціну. Якщо ціна/якість нас влаштовувала, то ми там залишалися. В одному з готелів, побачивши нашу реакцію на ціну в 100 євро за ніч, нам запропонували готель, що належав тій самій фірмі, але з ціною приблизно в 2 рази менше. Туди ми і направились, і там заночували, заплативши 62 євро без сніданку.
Від Братислави до Відня відстань всього 70 км. Австрія зустріла нас великою кількістю вітряків. Цілі поля заставлені вітряками. На кордоні – ніякого контролю, тільки обмеження швидкості 50 км/год.
Машину ми поставили на одній з кінцевих станцій метро. Наша стоянка називалась U3 Erdberg. Я так розумію, що буква U в назві означає що вона знаходиться біля метро(метро в Австрії називається U-Bahn). Стоянка там коштує 3 євро на цілий день (дуже дешево, в порівнянні з приблизно 30 євро в центрі міста). За цей час ми спокійно подорожували на метро. Дуже зручно продумано - замість того щоб загазовувати місто і створювати корки, людина залишає свою машину на останніх станціях метро, а далі цілий день їздить на метро куди їй потрібно.
В метро здивувала нас відсутність турнікетів. Люди просто заходять і виходять, перевірок ми теж не бачили. Схоже що все будується на довірі і порядку. Ми купили денні квитки в автоматі, закомпостирували і цілий день не витягували їх з кишені. Метро складається з 5 віток і має набагато більше станції, ніж київське. Також воно не перевантажене. В вагонах вільно - майже завжди була можливість знайти сидяче місце. Також вразила наявність спеціального місця для велосипедистів або людей з візками - вони входили в спеціально помічені двері, в таких місцях вагону нема сидінь і можна зручно тримати велосипед чи візок. Одним словом - все для зручності людей. Все гарно промарковане, чіткі написи і вказівники тому ми відразу навчились користуватися метро.
Доїхали до оперного театру і покаталися на трамваї по центральній частині міста.
Відень - величне імперське місто. Пам’ятники, будівлі - все відповідає центру імперії. Напевно жителі Відня уявляли себе нащадками Римської імперії.
Далі відвідали Хофбург – палац, основна резиденція династії Габсбургів і імператорського двору, місце з якого керували величезною Австро-Угорською імперією.
В палаці ми відвідали екскурсію про Сісі - Єлизавету Австрійську, дружину Франца Йосипа. На вході нам видали невеликий пристрій - аудіогід, який можна прикласти до вуха і прослухати зміст екскурсії на вибраній мові. Під час екскурсії можна було оглянути оригінальний вигляд кімнат імператора і імператриці, зали для нарад, прийомних, навіть ванної кімнати що відповідає часу розквіту австро-угорської імперії.
В самої Єлизавети була непроста доля. Будучи, по складу характеру, людиною непублічною їй доводилось брати участь в багатьох офіційних церемоніях, представляючи дружину цісаря. Такі обов’язки давалися їй дуже важко і призводили до нервових зривів. Цісар схоже дружину любив, але не приділяв їй достатньо уваги, йому доводилось дуже багато працювати - керувати імперією.
Непрості стосунки були в сім’ї - єдиний син (наслідник цісара) наклав на себе руки. Ще дуже багато часу Сісі витрачала на збереженням власної краси. Крім великої кількості масок на обличчя, різноманітних процедур, вона займалась фізичними вправами (19 століття), що на той час було новаторством. В експозиції навіть було щось схоже на шведську стінку. Ще в Сісі було довге і гарне волосся, на укладку якого слуги витрачали 2 години в день, а на миття - цілий день. Експозиція детально розповідає про трагічну долю Сісі, причому слухати було дуже цікаво, я не міг пропустити жодного пункту екскурсії.
 |
| Хофбург - вигляд на одну з секцій палацу |
Оздоблення всередині палацу вишукане і багате – картини, меблі, люстри, предмети побуту, скульптури, посуд. Тут для порівняння можу згадати нашу минулорічну подорож в Стамбул. Там ми теж відвідали палац Топкапі – резиденцію султанів османської імперії. Велика різниця. В Стамбулі взагалі відсутні картини, скульптури, оздоблення залів прості, а прикраси – це просто величезні дорогоцінні камені і кілограми золота. Османська імперія всі свої ресурси направляла на армію, не переймаючись наукою, мистецтвом, музикою, культурою.
 |
| Будинок парламенту |
Також під вечір відвідали літній палац - Шонбрун, куди зручно доїхали на метро. Шонбрун був літньою заміською резиденцією імператорської родини Габсбургів. Крім власне будівлі палацу до складу Шонбруна входить великий парк розміром кілька кілометрів прикрашений численними скульптурами міфологічних персонажів. На пагорбі біля палацу підноситься тріумфальна арка Ґлорієтта. Біля підніжжя пагорба знаходиться фонтан Нептуна.
В сам палац ми не встигали пройти, бо був вже вечір, натомість ми погуляли по території аж до самого закриття. Мене здивувало, що по парку вздовж і поперек бігали десятки, якщо не сотні прихильників здорового способу життя. Мені аж самому захотілось побігати разом з ними, але в ногах вже відчувалась втома від цілого дня мандрівки.
 |
| палац Шонбрун |
 |
| Шонбрун - тріумфальна арка. Внизу - фонтан Нептуна |
Під вечір виїхали з Відня і заночували в готелі в місті Вінер-Нойштад. Готель, до речі, знайшли через безкоштовний Інтернет в придорожньому Макдональдсі. Це була найдорожча ночівля за нашу подорож - 73 євро за ніч, зі сніданком. Проте сам готель був мабуть теж найкращий за всю подорож.
Далі дорога проходила через Альпи. Ми їхали в вихідний день - чи то в суботу, чи неділю. Через Альпи рухалась велика кількість кемпінгових машин та машин з прикріпленими велосипедами. Також зовсім не було вантажних машин - на відміну від України, австрійські водії фур в вихідні не їздять. Дорога через Альпи живописна. Самі Альпи вздовж дороги покриті лісом, на схилах гір виднілися вілли або просто будинки, які гармонійно вписувалися в зелений гірський рельєф. Часом попадалися гірські села або невеликі містечка. Дорога проходила через велику кількість тунелів. Кожні 20 км є спеціальні місця, де можна зупинити машину і відпочити.
 |
| дорога через Альпи - недалеко від кордону між Італією і Австрією |
Перетнули кордон з Італією. В Італії нема віньєток, як в Австрії чи Словаччині. Натомість оплата йде за використання автобану. Дорога до Венеції в один бік коштувала нам близько 13 євро (в середньому вдвічі дорожче, ніж вартість віньєтки на 7 днів наприклад в Австрії). Венеція знаходиться в провінції Венето (у нас під такою торговою маркою продають матраци, які напевне ніякого відношення до Італії не мають :) ).
 |
| Герб регіону Венето |
Приїхали в Местре під вечір. Местре – це місто яке знаходиться біля самої Венеції, і в яке можна заїхати автомобілем (на відміну від Венеції). Там ми почали шукати де можна поселитися. Я вибрав навмання один з готелів в якості пункту призначення в GPS. Коли доїхали до готелю, то виявили, що вільних місць там нема, натомість виявилось, що ми знаходимось в районі, де один біля одного розміщені кілька великих супермаркетів. Тут же знаходився наш добре знайомий Ашан, куди ми зайшли щоб повечеряти і купити води. В Ашані купили дуже несмачну піцу - хто б міг подумати, що на батьківщині піци доведеться їсти піцу з грубим і твердим тістом, і кількома великими шматками дешевої начинки. Біля Ашану зустріли наших співвітчизників з Донецька, з якими перекинулися кількома словами. На жаль, більше машин з України за цілу подорож ми не зустрічали.
Начитавшись про високі ціни на ночівлю в Венеції, ми вирішили шукати кемпінг. На заправці запитали дорогу, але якимось чином ми пропустили поворот на кемпінг. Коли ми кружляли в пошуку дороги, випадково я на стіні одного будинку побачив напис "Bed and breakfast" і згадав що про такий клас готелів згадувалося на http://wikitravel.org/en/Venice. Як виявилось - це була велика квартира переобладнана на мініготель з трьома кімнатами. Простора кімната, кондиціонер, окремий душ, туалет і навіть wifi - спокійно тягнуло на хороший 3 зірковий готель. Власниця готелю дуже гарно говорила на англійській мові, чим ми скористалися щоб отримати побільше інформації. На ранок нам приготували сніданок. Заплатили за це 65 євро. Для порівняння, готель, який знаходився біля залізничної станції на відстані, 5 км від місця, де ми ночували, коштує 130 Євро.
Господарка готелю порадила нам поставити машину на безкоштовній муніципальній паркові біля залізничної станції Quatro D’Altino (територія готелю), а в саму Венецію добратися на електричці, що ми і зробили. Від станції до Венеції - десь за 30 км. Електрички в Італії хороші. В салоні багато місця, чисто. Ходять вони часто(кожні 1-2 години). В деяких місцях електричка розвиває швидкість 100 км за годину. Білети на електричку треба компостувати на станції в спеціальному пристрої, який на них просто друкує дату. Після того вони дійсні протягом 6 годин. Ніхто білети не перевіряв.
 |
| Гранд-канал — зосередження найкрасивіших будівель міста. Палац зліва - швидше за все крутий готель. Майже всі палаци з виглядом на канал перетворені на готелі. |
Венеція виявилась величезним середньовічним містом. На http://wikitravel.org/en/Venice сказано, що її можна пройти по діаметру за кілька годин. На жаль я це зрозумів неправильно - що Венецію можна обійти за 2 години пішки. Не звернув я також увагу на твердження на вікітревел, що фізично здоровій людині потрібно місяці щоб дослідити всі місця Венеції. Та і не могли ми очікувати що середньовічне місто може бути таким великим. Як пізніше виявилось - це було великою помилкою.
Виходячи з припущення, що по Венеції можна подорожувати пішки, ми наївно купили путівник і почали ходити по маршрутах. Книжка містить 7 маршрутів. На жаль, проблеми почалися вже на першому. Орієнтуватися в середньовічному місті дуже важко. Тут треба сказати що згідно вікіпедії Венеція - єдине місто в Європі де зовсім нема машин. Жодної машини чи мотоцикла. Навіть більше - по місту заборонено їздити на велосипеді! (Велосипед можна вести тільки тримаючи руками за руль.) Вулиці вузькі, заплутані. Найгірше те, що дорога може просто впертися в канал, а моста немає - тоді треба вертатися назад. Багато вуличок дуже вузькі: 2-3 метри, але бувають і зовсім вузькі - не більше 1 метра, тоді одночасно можуть розминутися не більше 2 людей. Вулиця може мати неочевидне продовження. Тобто по карті ніби все просто - пряма лінія, а насправді знайти продовження не завжди просто. Назва вулиці вказується, як правило, на її початку. По ходу нашої подорожі ми постійно бачили людей, які в руках крутили карти і путівники, намагаючись визначити, де вони знаходяться і куди їм взагалі йти. Хтось навіть шукав своє місцезнаходження на ай-фоні(сподіваюсь не в роумінгу).
І ще одна проблема - вуличок сотні. Пересування відбувалось таким чином - кожні 10 хвилин ми губилися, потім знаходили табличку з назвою вулиці. Наступні кілька хвилин треба було потратити, щоб знайти наше місцезнаходження на карті. Часто по табличці було важко зрозуміти, яку саме площу чи вулицю вона позначає, тоді доводилось шукати наступну табличку. Єдине що трохи полегшувало орієнтування - це церкви, які на карті позначалися хрестиком, і знайти їх по назві було значно легше. Таким чином ми перші дві-три години потратили на те, щоб пройти по першому, найкоротшому маршруту. На маршруті було всього 4 визначних об’єкти(мабуть з 50 які представляють першочергову цінність)!
 |
| Деякі другорядні мости настільки низькі що доводиться нахилятися |
Далі почали ходити по маршруту 2. Через 1 годину блукання ми зрозуміли що ходити по маршрутах просто нереально. Тоді ми купили квитки на вапоретті. Вапоретті - це такий собі річковий автобус(або трамвай), єдиний вид громадського транспорту в острівній Венеції. Вапоретті курсують по декількох маршрутах по Гранд-каналу. Гранд-канал - широкий канал який проходить через все місто, є головним транспортним шляхом міста. Пізніше ми зрозуміли, що найкращий спосіб мандрувати по Венеції - це не ходити пішки, а купити добовий квиток на вапоретті і плавати на ньому по Гранд-каналу, виходити на основних зупинках і оглядати пам’ятки навколо них.
 |
| Зверніть увагу на вікна - ніякого пластику, все з дерева або металу як і 500 років тому. І так у всій Венеції |
 |
| Будинки, палаци, церкви оздоблені такими барельєфами |
Відвідали картинну галерею. Галерея вражає тим, що майже всі картини з 1400-1550 років. І картин там десь сотня, якщо не більше, деякі з них по 10 метрів в довжину. Деякі картини виглядали так живо як фотографії. Мазків не видно - перед вами фотографія 3 на 4 метри з 1500 року! На ній може бути зображена середньовічна Венеція: люди на передньому фоні зображені з деталізацією до найменших деталів одягу і рис обличчя, на задньому плані видно, що на площі вирує життя. Мені важко уявити, як вони цього досягнули? Зрозуміло, що на одну картину витрачалися роки, а на деякі і по 10 років. Венеціанці заробляли великі гроші на торгівлі, і тому могли щедро винагороджувати своїх художників. Думаю сучасним художникам, які малюють абстрактні картини з кількома великими мазками фарби є чому повчитися в людей, які творили 500 років тому.
Після обіду ми ще відвідали знамениту площу Сан-Марко, яка нас остаточно приголомшила. Площа Сан-Марко - головна міська площа Венеції. По периметру площі знаходиться Палац дожів(правителі Венеції), Собор Святого Марка(головний собор Венеції), і ще кілька величних споруд. Шкода, що в мене не було ширококутного об'єктива, щоб сфотографувати цю красу.
 |
| площа Сан-Марко. На передньому фоні - дзвіниця собору Святого Марка, на задньому фоні - сам собор |
Від площі Сан-Марко до залізничної станції поверталися по Гранд-каналу на вапоретті, і зайняло це десь до години часу.
В місті живуть корінні мешканці, але на вулицях їх набагато менше ніж туристів. По вигляду дверей схоже, що в багато будинків господарі давно не навідувалися. Мені згадалася фраза з журналу “Вокруг света”: Венеція помирає від туристів, але без туристів вона помре ще швидше. Історично Венеція процвітала з X по XV століття, венеціанці фактично контролювали всю торгівлю і комерцію на Середземному морі і прилеглих морях. В XIII столітті в них було одночасно 3000 кораблів! Після відкриття Колумбом Нового світу, значення торгівлі на Середземному морі зменшилось, поступившись торгівлі з новими заморськими колоніями. З того часу Венеція поступово втрачала своє економічне значення і вплив. Зараз Венеція живе за рахунок туризму.
Туристів на вулицях Венеції - величезна кількість. Серед них багато японців чи китайців. В місті велика кількість ресторанів або магазинів з сувенірами. Продавці і офіціанти в Венеції ненав’язливі (на відміну від турків). Сувеніри здебільшою оригінальні, але ціни зашкалюють, якась дрібничка коштує десятки євро, щось більше, як наприклад, лялька ручної роботи, коштує сотні євро. Дешеві сувеніри(магніти і подібне барахло) напевно всі китайські.
На вікіпедії сказано, що каналізації в Венеції нема і ніколи не було. В місті починають встановлювати септики але в багатьох будинках ще досі нечистоти зливаються прямо в канали. З власного досвіду можу сказати, що неприємного запаху ми не відчували, за винятком кількох місць в безпосередній близькості від каналів.
 |
| вечір в Венеції |
Ввечері сіли на електричку і вернулися назад на нашу станцію, де на стоянці нас чекала наша машина. Десь за годину добралися до заброньованого готелю Oasi в містечку Lignano Sabbiadoro. Готель мав маленьку територію, з дуже маленьким басейном, навколо якого були припарковані машини. Але номер в нас був затишний, прибирали кожного дня. Майже всі мешканці готелю - з Німеччини або Австрії. Сніданки входили в вартість проживання, а обідали ми в піцерії-ресторані, яка знаходилась в нашому ж готелі. З метою економії їли 1 раз (крім сніданку, з якого виносили фрукти і печенька для перекусу протягом дня :)). Скромний обід на двох коштував близько 20 євро.
Наступні 2 дні повністю присвятили відпочинку на морі. Lignano Sabbiadoro виявилось невеликим і тихим курортним містечком. На 3-й день останній раз поплавали на морі і вирушили назад додому.
По дорозі проїжджали Будапешт, але цього разу ми детально його не оглядали, бо вражень від Венеції і Відня нам було достатньо, щоб дійти до порогу сприйняття. Висновок - за подорож не варто відвідувати більше 3 міст, бо голова відмовляється сприймати нову інформацію. Погуляли по території королівського замку, оглянули панораму зі знаменитою будівлею парламенту, що знаходиться на протилежному боці Дунаю.
По території Угорщини ми практично всю дорогу рухалися по автобанах. Переночували одну ніч в машині, про що зранку пошкодували (це досить важко). І наступного дня повернулися на Україну.
Деякі загальні поради.
Навігація. В подорожі нам постійно допомагав iGo8. Карти Європи iGo виявились дуже хорошими. За всю дорогу тільки один раз GPS не побачив невеликий кусок дороги між селами в Італії, в Україні кількість помилок на карті в рази більша. Кожного разу коли ми проїжджали знак обмеження швидкості лунав жіночий голос "Ви перевищуєте дозволену швидкість".
Прокладання маршруту. GPS треба обов’язково перевіряти, коли він планує дорогу на великі відстані. В igo8 є кілька режимів автоматичного прокладання маршруту(найшвидший, найпростіший, найекономніший). На жаль всі вони мають недоліки. Так в Словаччині джіпіес хотів нас повести повільною другорядною дорогою кілометрів 100, бо порахував що вона коротша за автобан на кілька кілометрів. В Болгарії під час поїздки в Стамбул він взагалі хотів повести нас через гори закинутою ґрунтовою дорогою, що коштувало нам 30 км зайвої дороги. Так само я би радив перевірити складений маршрут ще до поїздки і при потребі скоригувати його виставляючи проміжні точки. Для зменшення кількості сюрпризів від користування GPS я використовую просте правило: вказівники напрямку на місто мають вищий пріоритет ніж підказки GPS. Для цього треба мати список найбільших міст що зустрічаються на шляху. Також бажано мати хороший паперовий атлас з дорогами Європи.
Прочитати про історію. Можливо варто купити хороший путівник. Оскільки ви не в складі туристичної групи і у вас нема екскурсовода, то організувати поїздку і прочитати про місця, де ви мандруєте доведеться вам самим. Вивчити карту пішохідної екскурсії. Приблизно уявити масштаб карти, і порахувати скільки часу займе переміщення з однієї точки в іншу.
Парковка. Для подорожуючих машиною - це один з найважливіших пунктів. Наприклад, парковка в Венеції коштує 30 євро в день. Ми паркувалися безкоштовно на залізничній станції за 30 км і потратили на квитки на електричку 5 євро. Тут ризики великі - якщо ви поставили машину будь-де, то її можуть заблокувати чи взагалі забрати на штрафмайданчик, і вам доведеться шукати місцевих представників поліції і платити величезний штраф. Також сам процес пошуку зручної парковки в незнайомому місті забирає багато часу.
Витрати. Більша частина витрат при такій поїздці йде на готелі/мотелі. Бюджетні готелі/мотелі в Європі коштують від 50 Євро за ніч за номер. Можливо є сенс перед поїздкою скласти список дешевих готелів по дорозі? Наступного разу треба спробувати ночувати на кемпінгах в своїй палатці.
Дорога. При їзді по автобанах виникає така собі пасивна втома. Оскільки їхати дуже легко і активності від водія дорога не потребує, то втома наступає просто від монотонної їзди. На жаль наш Chevrolet Aveo має погану вітростійкість. На великих швидкостях від поривів вітру машину водить, особливо це проявляє себе в горах, при виїзді з тунелів, на мостах. Існує навіть спеціальний знак що попереджає про небезпеку поривів вітру. Тому на таких ділянках довелось обмежити швидкість 110-120 км/год.
Також треба подбати про віньєтки – це такі наклейки на лобове скло, які треба купувати для проїзду територією країни – список країн можна знайти в інтернеті. Проїзд без віньєтки – великий штраф.
Всього довжина мандрівки 3000 км. Максимальна віддалена точка на маршруті - Венеція - знаходиться на відстані 1500 км від Львова. Це майже те саме, що і Стамбул під час нашої минулорічної подорожі.
Також раджу взяти з собою в дорогу диски з українською музикою, і взагалі музикою, бо слухати радіостанції на незнайомій мові вам швидко набридне. В цій дорозі нас супроводжував диск групи Мері “Війни в прямому ефірі”, який ми купили в перший день подорожі.
Немає коментарів:
Дописати коментар